← Psalms (104/150) → |
1. | Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу! |
2. | Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу. |
3. | Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових! |
4. | Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг. |
5. | Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась, |
6. | безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами, |
7. | від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона, |
8. | виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї. |
9. | Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити. |
10. | Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами, |
11. | напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою. |
12. | Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок. |
13. | Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься. |
14. | Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі, |
15. | і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє. |
16. | Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив, |
17. | що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його. |
18. | Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам. |
19. | і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід. |
20. | Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна, |
21. | ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи. |
22. | Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх. |
23. | Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора. |
24. | Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля! |
25. | Ось море велике й розлогошироке, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика! |
26. | Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі. |
27. | Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав. |
28. | Даєш їм збирають вони, руку Свою розкриваєш добром насичаються. |
29. | Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху. |
30. | Посилаєш Ти духа Свого вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі. |
31. | Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь! |
32. | Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони! |
33. | Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу! |
34. | Буде приємна Йому моя мова, я Господом буду радіти! |
35. | Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя! |
← Psalms (104/150) → |