| ← Job (41/42) → |
| 1. | Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш. |
| 2. | Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати? |
| 3. | Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє! |
| 4. | Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу. |
| 5. | Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів? |
| 6. | Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах! |
| 7. | Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать. |
| 8. | Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде. |
| 9. | Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться. |
| 10. | Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової! |
| 11. | Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні! |
| 12. | Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить. |
| 13. | Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його. |
| 14. | Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає. |
| 15. | М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається. |
| 16. | Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно! |
| 17. | Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху. |
| 18. | Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер. |
| 19. | За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину! |
| 20. | Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно. |
| 21. | Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища. |
| 22. | Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото. |
| 23. | Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп. |
| 24. | Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною. |
| 25. | Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений, |
| 26. | він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям! |
| ← Job (41/42) → |