← Job (29/42) → |
1. | І Йов далі вів мову свою та й сказав: |
2. | О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог, |
3. | коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті, |
4. | як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм, |
5. | коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти, |
6. | коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!... |
7. | Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє, |
8. | як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли, |
9. | зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, |
10. | ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння... |
11. | Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, |
12. | бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. |
13. | Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! |
14. | Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє. |
15. | Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був. |
16. | Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував. |
17. | Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене. |
18. | І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок: |
19. | для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй... |
20. | Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу. |
21. | Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою. |
22. | По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями. |
23. | І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик... |
24. | Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили. |
25. | Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він! |
← Job (29/42) → |