| Ecclesiastes (1/12) → |
| 1. | Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі. |
| 2. | Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе! |
| 3. | Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем? |
| 4. | Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! |
| 5. | І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. |
| 6. | Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер... |
| 7. | Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти! |
| 8. | Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо... |
| 9. | Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!... |
| 10. | Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами! |
| 11. | Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому... |
| 12. | Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. |
| 13. | І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею. |
| 14. | Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!... |
| 15. | Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш! |
| 16. | Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання. |
| 17. | І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!... |
| 18. | Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!... |
| Ecclesiastes (1/12) → |