←  Acts (4/28)  →
1. А коли промовляли вони до народу оце, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї,
2. обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих.
3. І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ранку, бо вже вечір настав був.
4. І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таких було тисяч із п'ять.
5. І сталось, що ранком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,
6. і Анна первосвященик, і Кайяфа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.
7. І, поставивши їх посередині, запиталися: Якою ви силою чи яким ви ім'ям те робили?
8. Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: Начальники люду та старшини Ізраїлеві!
9. Як сьогодні беруть нас на допит про те добродійство недужій людині, як вона вздоровлена,
10. нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім'ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп'яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий!
11. Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!
12. І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.
13. А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були.
14. Та бачивши, що вздоровлений чоловік стоїть з ними, нічого навпроти сказати не могли.
15. І, звелівши їм вийти із синедріону, зачали радитися між собою,
16. говорячи: Що робити нам із цими людьми? Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.
17. Та щоб більш не поширювалось це в народі, то з погрозою заборонімо їм, щоб нікому з людей вони не говорили про Це Ім'я.
18. І, закликавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Ймення.
19. І відповіли їм Петро та Іван, та й сказали: Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?
20. Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!
21. А вони пригрозили їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічого, щоб їх покарати, через людей, бо всі славили Бога за теє, що сталось.
22. Бо років більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоровлення.
23. Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули й сповістили, про що первосвященики й старші до них говорили.
24. Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога піднесли й промовили: Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!
25. Ти устами Давида, Свого слуги, отця нашого, сказав Духом Святим: Чого люди бунтуються, а народи задумують марне?
26. Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його.
27. Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим,
28. учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося.
29. І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати,
30. коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім'ям Твого Святого Отрока Ісуса.
31. Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!
32. А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.
33. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!
34. Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,
35. та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.
36. Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин,
37. мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів.
←  Acts (4/28)  →